Леся Українка Бояриня Драматична поема І Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б і й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара П е р е б і й н и х а дає останній лад на столі, їй помагає дочка її О к с а н а і с л у ж е б к а. Через садок до рундука ідуть П е р е б і й н и й і С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль. П е р е б і й н и й (до гостя) Моя стара управилась хутенько! Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарі балачки провадили. П е р е б і й н и х а (зіходить трохи з рундука назустріч гостеві) Боярине, прошу зажити з нами хліба-солі. С т е п а н (уклоняючись) Рад би, шановна паніматко, та не смію, коли б не гнівались старі бояри, — я й так уже давно від них одбився. П е р е б і й н и й Про них ти не турбуйся. Підкоморій їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: "Я сам, — кажу їм, — щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давній приязні до його батька, хотів би пригостити в себе в хаті. Він молодик, йому ще не пристало на бенкети великі учащати". Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собі п а р н і н к а сидить у тебе хоч і до від'їзду. Навіщо він нам здався?" С т е п а н От спасибі, панотченьку! (Зіходить на рундук з господарями). П е р е б і й н и й Я джурі накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри. С т е п а н Боже! Такий полон миліший од визволу. П е р е б і й н и х а (до Оксани) Піди лиш, доню, там пошли Семена. (Оксана виходить і незабаром вертається). С т е ...
anuliczek